Разделы сайта
Календарь
Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Вс |
---|---|---|---|---|---|---|
Архив новостей
Нормативная база
Наши партнеры
Популярное
Кірюхін Микола Михайлович
Президент СНІО Украіїни з 2012 року
Микола Михайлович Кирюхін, кандидат фізико-математичних наук, дійсний член Академії технологічних наук України (АТН України), керівник Національного контактного пункту в Сьомій рамковій програмі Євросоюзу (Космос), має категорію «колишній вчений-оборонник - ядерна зброя», яка підтверджена Українським науково-технологічним центром (УНТЦ). Наукове звання «Старший науковий співробітник» (1989).
Досвідчений керівник науково-технічними громадськими організаціями (більше 20 років), має 30-річний досвід роботи зі створення інноваційної продукції (атомна промисловість; матеріали для аерокосмічної промисловості та мікроелектроніки; обладнання та технології для хімічної/ фармацевтичної промисловості; обладнання та прилади для цілей боротьби з тероризмом). Локальний експерт у низці проектів, які фінансувалися представництвом Єврокомісії (ЄК) в Україні, включаючи підготовку технічного завдання для проекту ТВІНІНГ для космічної галузі.
Брав участь у підготовці Стратегії розвитку космічної галузі на 2007-2012 та Програми розвитку космічної промисловості на 2007 – 2011 роки, а саме у визначенні нових областей для наукових досліджень та комерціалізації технологій; працював в Національному контактному пункті за напрямом «Космос» по 7 Рамковій програмі ЄС та Програмі Горизонт2020. Має багаторічний досвід керівництва грантовими проектами, малими та середніми підприємствами, менеджменту науково-дослідних проектів.
Має понад 60 наукових публікацій (включаючи реферованих журналах) і патентів, 2 монографії, тричі лауреат Всесоюзного конкурсу з фізики з фізики радіаційних ушкоджень. Є автором лекційного курсу «Нові технології та обладнання» в Національному фармацевтичному університеті (2000-2002 роки) і співавтором підручників з фізики для середньої школи для 7 - 11 класів (загальний тираж більш ніж 500 тис. примірників).
Кривулько Василь Степанович
Відомий інженер-технолог в галузі розробки інформаційних систем організації руху на залізничному транспорті.
Академік АТН України, Віце-президент та співзасновник АТН України.
Перший віце-президент Спілки наукових та інженерних об’єднань України.
У 1987 р. обирається першим віце-президентом Спілки наукових та інженерних об'єднань України. Встановлює науково-технічні контакти з вченими та інженерами Росії, Білорусі, Молдови, Китаю, Туреччини, Німеччини, Польщі.
У 1982 р. нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, у 2005р. - медаллю ім. В.П. Глушкова. В 1991р. обраний дійсним членом і віце-президентом Академії технологічних наук України. В 2006р. обраний іноземним членом Академії інженерних наук імені А.М.Прохорова.
Автор і співавтор 28 технологічних розробок, які впроваджені у виробництво і відмічені золотою медаллю ВДНГ СРСР.
Основна сфера наукових інтересів: інформаційні системи.
ІННОВАТОР
Василь Степанович Кривулько все своє життя присвятив впровадженню засобів обчислювальної техніки на транспорті. Адже він завжди впевнений у тому, що інформація та сучасні засоби керування є край необхідними для прийняття зважених управлінських рішень у такій важливій галузі, як транспорт.
Василь Кривулько з 1970 р. по 1975 р.приймав особисту участь у реформуванні Дорожнього центру науково-технічної інформації та впровадження обчислювальної техніки на Південно-Західній залізниці.
У 1972 р. за цю роботу наказом Міністерства шляхів сполучення СРСР нагороджений знаком „Почесний залізничник”.
У 1982 р. нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
У 1987 р. Василя Степановича обрано першим віце-президентом Спілки наукових та інженерних об’єднань України. Ця роботи потребує багато сил та часу – В.С. Кривулько встановлює науково-технічні контакти з вченими та інженерами Росії, Білорусі, Молдови, Китаю, Туреччини, Німеччини, Польщі. В 2006 р. Василь Степанович обраний іноземним членом Академії інженерних наук ім. А.М. Прохорова.
В співпраці з Інститутом кібернетики АН УРСР В.С. Кривулько приймав участь у розробці проекту будівництва обчислювального центру Південно-Західної залізниці з використанням вітчизняних обчислювальних машин, який став базовим на залізничному транспорті СРСР.
Анатолій Петрович Шпак завжди стверджував – в Україні є одні з найкращих в світі розробок у сфері нанотехнологій!
Як зазначав Анатолій Петрович, - це добре, що є ті, хто має сумніви у наших наукових досягненнях. Це лище свідчить про те, що наша наука перебуває на правильному шляху розвитку.
Проте про нанотехнології, нажаль, ми мало розповідаємо людям. А саме наносвіт, що поєднує фахівців різних наукових напрямків, дозволяє з єдиних позицій підійти до багатьох різних проблем. Наносвіт і є джерелом сучасного прогресу.
А.П. Шпак – відомий вчений у галузі фізики твердого тіла, фізичного матеріалознавства, який проводив дослідження принципово нового класу наноматеріалів — металевих кластерів. Академік Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України, двічі лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки, Анатолій Петрович був широко відомим в наукових колах як України, так і за її межами – членом багатьох міжнародних і національних наукових товариств, комісій, очолював відділення Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки та став автором понад 470 наукових праць, зокрема 36 монографій.
Анатолій Петрович Шпак – автор декількох сотень наукових робіт. Він є головним редактором наукових журналів «Металлофизика і новітні технології», «Успіхи фізики металів» та збірника наукових праць «Наносистеми, наноматеріалі, нанотехнології»; членом редколегій наукових журналів «Вісник НАН України», «Доповіді НАН України», «Штучний інтелект», «Наука та наукознавство», «Наукові вісті Національного Технічного Універсітету України «Київський політехнічний інститут», «Фізика и хімія твердого тіла» та «Українського реферативного журналу «Джерело».
Вчений-фізик і матеріалознавець, академік Національної академії наук України (1973), академік АН СРСР (1987), заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії СРСР (1988) і УРСР (1974) в галузі науки і техніки.
Закінчив Київський політехнічний інститут в 1952 році. У 1955-1973 працював в Інституті металофізики АН УРСР, з 1973 - директор Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР. З 1974 по 1990 р. - віце-президент АН УРСР, голова секції фізико-технічних і математичних наук Президії АН УРСР.
Коло його наукових інтересів охоплює ряд актуальних проблем сучасного металознавства, фізики твердого тіла, зокрема фізики міцності і пластичності, фазових перетворень в металах і сплавах, порошкової металургії, фізичної хімії, технології отримання керамічних і композиційних матеріалів. Досліджував розвиток фазових перетворень в сталях, сплавах титану та інших металах при високих швидкостях нагрівання і охолодження, процеси утворення аустеніту, електро-термообробки сталі. Вивчав механізм деформації та руйнування перехідних металів з ОЦК-решіткою, різні типи дислокаційних структур, що виникають при деформаціях.
Йому належить заслуга створення фізичних основ теорії міцності і пластичності штучних і природних матеріалів різного призначення. Він є автором теорії деформаційного зміцнення та руйнування полікристалічних металевих матеріалів, а також основоположником однойменної наукової школи. Розвинув (1968-70) теорію в'язко-крихкого переходу, що враховує вплив на температуру хладноломкости структурних і субструктурних чинників і особливостей електронної структури кристалів, вперше показав (1963), що формування комірчастих дислокаційних структур призводить не тільки до підвищення міцності й до зниження хладноломкости, розробив оптимальні режими термомеханічної обробки хрому, молібдену, вольфраму. Заклав (1968-75) основи технології виробництва та обробки тугоплавких металів. Зокрема, створив серію сплавів на основі хрому, молібдену, вольфраму та інших тугоплавких металів з підвищеним рівнем фізико-механічних властивостей. Виконав роботи по синтезу алмазів і алмазоподібних сполук. Вперше розвинув фізичні принципи отримання «в'язкою» кераміки, у тому числі на основі алмазів та інших надтвердих матеріалів. Перу В. І. Трефілова належить більше 800 наукових праць, у тому числі 15 монографій. Він отримав більше 220 авторських свідоцтв і патентів, виданих у різних країнах світу.
- Лауреат державної премії СРСР (1988)
- Лауреат державної премії УРСР (1974)
- Лауреат премії ради міністрів СРСР
- Нагороджений орденом Леніна
- Заслужений діяч науки і техніки України
- Нагороджений медаллю міжнародного Планзеевского наукового товариства.